Кращі твори

Етюд за поетичними рядками

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну —
на шлях…
Вечір, мов казка, над Україною
казка, як вечір,
аж синьо в очах…
В.Підпалий, «Зимовий етюд»

В Україні зима. Туман. Все покрито інеєм, снігом, льодом. Холодний зимовий вечір, мов зачарований. Туман потихеньку замерзає, перетворюється у сніг, нічого не видно…
Приємно спостерігати, як сніг вкриває все навкруги ніжною ковдрою. Таке відчуття, ніби ти потрапив у зимову казку, повну чудес!
Я повільно ступаю по хрусткому снігу і милуюся. Мені тепло і весело. Виникає бажання залишитися тут і спостерігати, як спляча природа прокидатиметься навесні…

Олеся Недопас, 8-Б клас

Мені подобається, коли зимовий день ясний та сонячний. Прокидаєшся вранці, а сонячне світло ллється у вікно крізь казкові морозні візерунки на склі. Небом пливуть білі хмарки, наче влітку. От тільки сонце у височині зовсім не гріє.
Зазвичай у такий ясний день на вулиці царює міцний мороз. Закутуєшся по самі вуха та виходиш надвір, щоб іти до школи. Навколо все білосніжне та сріблясте, просто очі сліпить! Хоч надягай темні окуляри! Біжиш по білій втоптаній стежці, а сніжок приємно рипить під ногами. Можна набрати сніжинок у рукавичку та вивчати їхні вишукані узори. Вони – маленькі витвори мистецтва, виконані зимовою природою.
Після школи хочеться прогулятися, влетіти у сніговий замет, вивалятися всій у білому, пухкому снігу, покататися з крижаної гірки!.. Але губи та ніс швидко починають мерзнути; і руки теж пронизуються холодом, навіть у рукавичках. Трішки потримаєш у руках що-небудь крижане, як вони вже заклякають.
Після прогулянки вбігаєш додому весь розпашілий. Потім довго відігріваєш червоні замерзлі пальці під струменем теплої води.
Наприкінці зимової днини швидко темніє. Опускається на заході маленьке червоне сонечко. Зимовий день короткий. Тільки ближче до кінця січня чи вже в лютому помічаєш, що він потроху збільшується.

Владислава Данильчук, 8-Б клас

На вулицю впав туман, дерева вкрилися інеєм. Навколо краса – все замерзло. Стало трішки сумно…
Починає темніти, на місто повільно падає вечір. В очах смутніє. На вулицях запалюються ліхтарі, і створюється враження, що ти потрапив у казку. Тополі, огорожі – все запорошено, все заморожено. На вулицях темно, лише світло ліхтарів та вікон осяює вулиці. Навколо тихо та самотньо. Душу охоплює сум…

Тетяна Самченко, 8-Б клас

Зима – чарівна пора року. Ніби справжня Снігова Королева, холодна та іноді непривітна. Але її не можна не любити! «Вечір, мов казка, над Україною; казка, як вечір, аж синьо в очах…»
Холодний сніговий вітерець несе святкову радість та передчуття чогось казкового… Коли йде, бачу, як малеча з почервонілими від холоду носиками катається на санчатах.
Напередодні січня я вже чую шелест подарункового паперу, захоплені розмови рідних та запах мандарин… Скоро Новий рік…

Марія Проценко, 8-Б клас

Зима… Ніжний туман і морозний іній… Все спить. На підвіконня казково спускаються сніжинки. На вулиці ніч, видно тільки тьмяні ліхтарі. У місто прийшла зима. Вона охопила своїм духом усе навколо, накривши будинки, дерева, стежини своєю білою ковдрою.
Почало сутеніти. Поволі загоряються ліхтарі. У темряві вони сяють, наче маленькі зірочки, і освітлюють людям шлях.

Єлизавета Пєтухова, 8-Б клас

Етюд за поетичними рядками

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В.Сосюра, «Осінь»

Прочитавши цей вірш, я захотів, щоб знову настала осінь…
Мені здається, що осінь приходить ще в серпні. У повітрі з’являється особливий ледь-ледь вловимий солодкувато-медовий запах. Зайдеш у будинок – і навіть там відчуваєш перший дотик осені.
Сонячні промені, приглушені й нерішучі, проникають у кімнату. Вони танцюють, тріпотять, весь час ніби прориваються кудись. Це все бурхає в моїй уяві, коли я чую слово «осінь»…

Олександр Любченко, 8-Б клас

Оповідання з фразеологізмами
Неприємний випадок

Жив собі хлопчик Данилко. Навчався він у 6-му класі. Хлопчик дуже не любив школу, тому стрибав вище голови, щоб не піти туди.

От і цього разу так! Мама провела синочка за поріг, а він пішов не до школи, а в інший бік! Данилко йшов довго, блукав невідомими вулицями. На них нікого не було, бо всі діти пішли вчитися. Хлопчик ішов та йшов, уже не впізнавав вулиць, парків, бо так далеко ще ніколи не заходив. Для нього ці місця були білими плямами. Данилко зрозумів, що заблукав! Хлопчик побіг праворуч, ліворуч, він намагався пригадати дорогу додому, але в нього нічого не виходило! Він картав себе за те, що не пішов до школи і бив байдики на уроках.
– Що зі мною буде? – думав він. – Якщо не знайду дороги додому, то буду змушений ночувати на вулиці! І навіщо я вирішив прогуляти школу?!
– О! Привіт! А ти що тут робиш?- за спиною пролунав знайомий голос.Це був Данилків друг Михась – десятикласник. – У нас перших двох уроків не було, тому я так пізно до школи йду. А ти чому тут?
Данилко зізнався, що він прогуляв сьогодні школу і почав пекти раків від сорому.
– Ти вчинив погано. Я допоможу тобі знайти дорогу додому і до школи, але пообіцяй, що більше ніколи так не робитимеш, – попарохав Михась.
– Добре, це альфа і омега моїх прогулянок під час уроків! – випалив наш герой.

І з того часу Данилко зарубав собі на носі, що прогулювати уроки – це дуже погано!

Бордуленко Марія, 6 клас

Казка з фразеологізмами
Заєць-Хитрун

Жив собі у лісі Заєць-Хитрун. Він був дуже ледачим. Цілими днями байдики бив!

Працювати йому не бажалося, а от їсти завжди хочеться! Щоб не шукати харчів, вирішив він поцупити у Білки горішки. Ліс Заєць знав як свої п’ять пальців, тому швидко знайшов дупло Білки і місце, де вона ховає горішки. Укравши ці смаколики, Заєць сховався під кущем і почав їсти.

Білка скоро помітила пропажу. К;оли вона розпитувала у звірів, чи не бачили ті, де її горішки, лише Заєць сидів тихо мов води в рот набрав і відводив погляд від співрозмовниці. Він думав, що його ніхто не бачив, тому йому все минеться.

Але куцохвостому не вдалося вийти сухим із води: Сова усе бачила, вона розповіла Білці усю правду. Заєць зі страху накивав п’ятами до іншого лісу і вирішив більше ніколи-ніколи нічого не красти, а чесно працювати і заробляти собі на їжу.

Антоняк Юрій, 6 клас

Казка з фразеологізмами
Чорна кішка, або Добро передусім
Повчальний твір і просто цікава історія

Було це, коли зима свій наступ почала несподівано. Як грім серед ясного неба.
Побачила якось добра жінка, що біля її дому чорненьке кошеня бродить. Та таке миле, таке ж хороше! Взяло її за серце. То й вирішила жінка забрати його з собою до хати.

Вигодувала його, виростила. А була це киця. Чорна, мила, ходить вона по дому й бісики пускає. Але я відкрию вам секрет: ця киця не проста, вона чарівна! Насправді це дівчина на ім’я Мавра. Вона, як добра фея, ходить-бродить і людську доброту перевіряє.

Якось, коли жінка на роботу пішла, а кицю вдома залишила, вирішила чорненька добром за добро відплатити. Знала Мавра, що господиня пізно повернеться. Перетворилася вона з киці на струнку русяву дівчину і пішла на кухоньку. Там почала вона свої таланти відкривати. Стільки наготувала, що аж ніде голкою було ткнути!

Прийшла господиня. Коли почула запах їжі, дуже здивувалася. Звідки у її квартирі пахне свіженьким і прянощами? Пані зайшла на кухню і побачила те, чого і не сподівалася побачити! Весь стіл був укритий смаколиками, що аж яблуку було ніде впасти! А біля плити стояла вродлива дівчина й наспівувала «Ой на горі два дубки».
– Хто ти, дівчино красна? – запитала господиня.
– Ой! – скрикнула Мавра і заплакала.
– Не плач, дитино! Я ж не сварю, не питаю, як ти у мій дім пробралася, – сказала дівчина, – а тільки питаю, хто ти.
– Я Мавра, – мовила дівчина.
– Мавра? – здивовано перепитала жінка.
– Так. Я ваша кішка, – відповіла дівчина. – Хотіла вам сюрприз зробити, але захопилася і… Ви єдині, хто мене з вулиці забрав…
Останні слова дівчина вже ледь прошепотіла:
– Дякую. Можна мені вже піти?
– Та ні, залишайся! Куди ти підеш? Там така заметіль, що носа з хати не висунеш! Я віддам усе до останньої нитки, щоб ти залишилася! – вигукнула пані.
– Та ні, не треба! Якщо ви хочете, я лишуся у вас просто так. Буду вам у всьому допомагати! За дочку вам буду!- сказала Мавра і міцно обняла жіночку.

Так і живуть вони щасливі удвох, як мати і донька. Завжди разом: файна дівчина і любляча мама.
І таке буває…

Жуковська Дарина, 6 клас

Цікавий випадок з мого життя
Якось на річці

Кожного року під час літніх канікул я відпочиваю в бабусі та дідуся. Вони живуть у мальовничому місці на березі річки Боржава, що знаходиться в Закарпатті. Це прекрасне місце для відпочинку! Можна купатися, засмагати, їздити на велосипеді та вудити рибу.

Під час моїх останніх відвідин бабусі з дідусем трапилася цікава історія. Ми з братом вирішили поїхати на риболовлю. Встали раненько, підготували вудки та пішли до річки. Декілька годин ми очікували, коли ж почне клювати. Зненацька поплавок різко зник під водою і вудочка сильно зігнулася.

– Ура! Нарешті упіймалася риба! – радісно вигукнув я.
– Та ще й така велика! – додав брат.

Я намагався витягнути її з води, але мені не вдавалося. На дрпомогу прийшов брат, але й разом ми не могли цього зробити. На щастя, якраз тоді до нас підійшов тато і допоміг нам.

Ми були дуже здивовані, коли побачили, що замість риби упіймали… черепаху! Вона була не велика, але дуже сильна, мала твердий коричневого кольору панцир та цікаву мордочку. Звичайно, ми відпустили її на волю, перед цим зробивши кілька цікавих фотографій.

Наступного літа ми також плануємо поїхати до бабусі та дідуся в гості. Добре підготуємося і обов’язково упіймаємо багато риби!

Антоняк Юрій, 6 клас

Письмовий портретний нарис у публіцистичному стилі
Патріот Андрій Кузьменко

Андрій Кузьменко, або Кузьма Скрябін, як ми всі його знаємо, народився 17 серпня 1968 року в місті Самбір Львівської області в сім’ї вчительки музики та інженера.

Ми знайомі з ним як зі співаком, телеведучим, актором і навіть письменником, але крім цього, він ще був справжнім патріотом!

Його виразне обличчя завжди було веселим, тонкі губи завжди розпливалися в усмішці, але великі та ясні очі палили серйозністю. А ці його неслухняні та верткі каштанові кучері…

Як жаль, що ця людина передчасно пикинула нас, засмутивши українців. Він змінив наші погляди на ситуацію в країні, навчив думати і бачити промінь правди крізь полуду брехні!

Взагалі, Кузьма Скрябін був діловою й серйозною людиною, але міг будь-якої миті зірватися з місця і вирушити в дорогу. Він співав гарні з глибоким змістом пісні, що брали за душу. Співав про те, що було дійсно потрібним кожному з нас. Не можна не згадати таких його творів: “Місця щасливих людей”, “Мама”, “Старі фотографії”, “Випускний”. Він задумувався про ті речі, яких інші просто не помічали, закопавшись у своє сіре буденне життя, він цінував те, що мав, хотів навчити цьому всіх нас.

На мою думку, Андрій Кузьменко був щирою та відвертою людиною. Коли він починав співати, вся країна завмирала… Він був патріотом, яким пишалися, співаком, яким захоплювалися, та другом, якого просто любили! Нехай він назавжди залишиться в наших серцях. Будьмо гідні його пам’яті!

Шпиталь Владислава, 7 клас

Письмовий портретний нарис у публіцистичному стилі
Доля Олега Сенцова

Олег Геннадійович Сенцов народився 13 серпня 1976 року в Сімферополі. Олег Сенцов – український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст.

Олег – чоловік приємної зовнішності, сильний не тільки тілом, а й духом, він є патріотом своєї країни.
Відтоді як почався Євромайдан, Сенцов став його активним учасником. Зокрема, він приєднався до активістів Автомайдану. А під час Кримської кризи він часто їздив до рідного Сімферополя, де намагався організувати мітинг з гаслом “За єдину країну!” Також він постачав продукти та інші необхідні речі українським військовим, які перебували в Криму.

11 травня 2014 року співробітники окупаційних силових структур затримали Олега Сенцова в Сімферополі, звинувативши у підготовці терористичного акту. Його вивезли з Криму, змушували прийняти російське громадянство, але він відмовився. У Росії його ув’язнили на термін до 20 років.

Із в’язниці Олег пише листи. Сенцов розповідає у них, що почувається добре зовні і внутрішньо. Він поводиться мужньо, не здається і не занепадає духом. Олег гідно тримається, не дивлячись на те, що з нього знущаються. Ви не повірите, але у в’язниці цей чоловік зумів написати збірку розповідей, яку його сестра, що живе у Москві, прислала до Києва.

Я вважаю, що Олег Сенцов є прикладом для багатьох людей, для кожного з нас! Він надихає нас, спонукає змінювати рідну країну на краще і ніколи не здаватися. Я надіюся, що скоро його звільнять і він знову щасливо заживе в Україні разом зі своєю сім’єю.

Лукачук Софія, 7 клас

Письмовий портретний нарис у публіцистичному стилі
Мужня і ніжна Квітка Цісик

Квітка Цісик народилася 1953 року в Нью-Йоркському районі Квінзі в сім’ї Іванни Лев та Володимира Цісика – післявоєнних емігрантів із Західної України.

З малих років дуже здібна до музики дівчинка опанувала скрипку, мистецтво співу; вона часто співала в хорі з маленьким Майклом Джексоном – майбутнім королем поп-музики, входила до Українських пластунок в Америці. Пізніше вона була активною учасницею телевізійної програми “Думки про Україну”, де також прозвучали українські народні пісні в її виконанні та поеми Т.Шевченка. Манерою її співу було колоратурне сопрано.

Перший диск з українськими піснями “Songs of Ukraine” побачив світ 1980 року і зробив Квітку знаменитістю. Вона завжди мріяла побувати в Україні, і от 1983 року її мрія здійснилася. Дівчина відвідала Україну разом з матір’ю.
Все було б добре, якби 1992 року Квітці не діагностували страшну хворобу – рак молочної залози. Незважаючи на це, мужня українка продовжувала активно працювати ще протягом семи років. Останній професійний джингл Квітка наспівала за декілька місяців до смерті. Всього жінка прожила 44 роки… А це так мало! Скільки ще хорошого вона могла б зробити!

Я вважаю, що Квітка Цісик повинна стати прикладом для кожного з нас, бо, народившись в США, не забувала місця, звідки пішло її коріння, всіляко намагалася прославити Україну, зробити так, щоб про неї почули у багатьох країнах світу. Для майбутніх поколінь вона записувала українські фольклорні пісні, щоб не втратити дорогоцінних скарбів народу.

Квітко! Ти відродила в нас щиру любов до української пісні, ти торкнулася до серця й душі кожного українця у всьому світі! Дякуємо тобі за це! Ми пам’ятатимемо тебе вічно!

Кононець Олександра, 7 клас

Письмовий портретний нарис у публіцистичному стилі
Сила духу Лесі Українки

В Україні є багато талановитих людей, про які можна писати, з яких варто прати приклад, та мене найбільше схвилювала Леся Українка. З роками не згасають зірки її творів; і дорослі, і діти залюбки читають вірші цієї чудової поетеси.

Леся казала про себе: “Маю надто українську, а надто спеціально волинську вдачу”. Поетеса була невисока, тендітна. Відомо, що її часто називали невагомою. Але, незважаючи на зовнішність, вона мала незламну силу духу та силу волі! Недармо Іван Франко писав про Лесю Українку так: “З часу Шевченкового “Поховайте та вставайте” Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну”.

Життя Лесю не балувало. Одного разу на Водохреща дівчинка промочила ноги і тяжко захворіла. Влітку 1883 року їй діагностували страшне і майже невиліковне захворювання – туберкульоз кісток. Хвороба змушувала юну дівчинку пролежувати місяці в ліжку, коли кругом буяло життя, сміялося сонце, коли її однолітки бігали по вулицях, не знаючи, що таке біль і смуток. Але найгіршим було те, що хвороба не дозволяла Лесі грати на фортепіано, яке вона так любила, що називала своїм другом. У елегії “До мого фортепіано” дівчина говорить з ним, прощається, як із живою людиною.
Часто Лариса Петрівна змушена була їздити до країн з теплим сухим кліматом на лікування. Подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту збагатили її світогляд, наповнили її враженнями про красу та багатство світу.

Незважаючи на це все, вона продовжує писати! Яка незламна жінка! З-під її пера виходять вірші, поеми, драми; вона збирає фольклор. Ще 5—8 липня 1913 pоку Леся Українка диктує матері поему “На передмістю Александрії”, бо сама вже не може писати, а 19 липня, далеко від Батьківщини, у грузинському містечку Сурамі, Лесі не стало… Вона покинула цей світ іще такою молодою!

Зараз наша країна переживає складні часи. Кожен хвилюється за Батьківщину, за долю її громадян. Всім нелегко живеться… Але потрібно набратися мужності, сил і боротися до останнього не покладаючи рук, як це робила незламна жінка, відома поетеса, дочка Прометея Леся Українка!

Котельникова Марія, 7 клас