Наші традиції та звичаї

У 2016-2017 н.р. в Будинку вчителя розпочинає свою роботу творче об’єднання “Етносвітлиця”. На засідання запрошуємо всіх тих, хто хоче глибше ознайомитися з українськими традиціями та звичаями.

Виконуємо цікаву вправу! Знайди дві картинки, які стосуються одного свята.


Вивчаємо свята зимового циклу! Виконайте вправу та скажіть, на які свята і які пісні виконують.


Вивчаємо свята зимового та літнього циклів! Виконайте вправу та скажіть, на які свята і які пісні виконують.


Спогади Дарії Цвек про святкування Різдва в її родині.
А як ви святкуєте Різдво?

Святвечір був і залишається великою подією в моєму житті. Пам’ятаю, ще коли я була дитиною, всі найближчі родичі сходилися до бабуні на вечерю – бо так годиться, щоб у той день близька родина гуртувалася за столом. Святвечір – родинне свято, і чужих на вечерю не запрошують, мають бути тільки найближчі, та все ж цього вечора не можна відмовляти в гостинності навіть найбільшому ворогові. На Святвечір не можна сваритися, карати дітей, належить прощати всі кривди. Цього дня, а особливо вечора, люди повинні мати добрий урочистий настрій, щоб щасливо прожити цілий рік.

Перед вечерею до хати врочисто вносили «дідуха» – сніп жита (у деяких селах його в’яжуть з вівса або пшениці). Дідуха ставили в кутку між стіною з образами й вікном. Кожен із родини ховав дідухові за перевесло нову дерев’яну ложку, яку витягав перед вечерею. Немиті ложки після вечері знову закладали за перевесло. На другий день ложки виймали, мили і вже більше не клали дідухові. Дідух мав стояти до Нового року за церковним календарем. Хто перший із хлопців приходив на Новий рік засівати, тому виносили дідуха, давали ціп, і він його молотив. Зерном, зібраним з дідуха, починали засівати поле, знявши капелюха і помолившись. Перші кроки засівали густо, двома смугами навхрест, щоби, коли зерно зійде і зазеленіє, було видно, що то з дідуха.
Уся родина з великим нетерпінням чекала появи зірки на небі. Ми, дпи, щохвилі вибіїали на подвір’я й дивилися на небосхил. Якщо ніч була зоряною, то наш дідусь тішився, бо буде врожайний рік. Коли з’являлася зірка, він вносив до хати сіно, і бабуся чи мама стелили його – частину на столі, а часіину клали під стіл бо Христос паро дився в яслах на сіні. По сіні розсипали горіхи та яблука дітям на втіху.

Усе, що робилося на Святвечір, було пов’язано з повір’ями. Традиція вимагала дванадцяти святвечірніх страв (обов’язково пісних, приготовлених на олії), але рідко хто готував усі дванадцять. Починали вечерю з риби. По рибі подавали борщ з вушками, начиненими обов’язковими для різдвяного столу грибами. Бабця начиняла вушка також спеціально приготованим оселедцем і називала їх крапликами. По борщі були пироги з капустою та грибами, варена біла квасоля з сушеними сливами і голубці. Насамкінець подавали основну страву різдвяного столу – кутю. Так було прийнято у нашій родині, хоча знаю, що все залежить від традиції: одні починають вечерю з куті, а інші кутею закінчують.

По пшениці подавали узвар. Подавали також окремо складені до салатниці фрукти з узвару, скроплені медом. Коли по вечері гасили свічку, всі тихесенько сиділи, затамувавши подих, щоб дим потягнувся рівненько – це віщувало благодать протягом року. Якщо дим розходився по хаті, люди журилися, бо то була погана прикмета. По вечері залишки страв віддавали тваринам – вони, за повір’ям, у різдвяну ніч розмовляють людськими голосами.


Comments:

Коментарі закрито.