Моя вулиця

Твір-опис місцевості (вулиці) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі

Вулиця Хрещатик
Проценко Марія


Я живу у чудовому місті Києві на вулиці під назвою Хрещатик. На цьому місці, де він зараз, багато років тому Володимир Великий охрестив свою сім’ю, й імовірно саме ця подія дала назву легендарній вулиці. Проте існує й інша версія щодо походження назви від місцевості з чисельними перехресними ярами.
Хрещатик – найширша й найдорожча вулиця міста. Завдовжки вона 1,2 км., а завширшки майже 100 м. По вулиці ходить багато різноманітного транспорту: тролейбуси, автобуси, маршрутні таксі та автівки. На Хрещатику дуже багато громадських споруд: готель “Україна”, консерваторія, довжелезний Головпоштамт, адмінбудівлі, серед яких панує Київська міська рада, й, звичайно ж, ЦУМ (центральний універмаг міста).
На мою думку, більш за все прикрашають вулицю цікаві дерева, висаджені на тротуарах біля дороги, й різноманітні будівлі.
Хрещатик дуже змінився з 19ст. Під час німецької окупації він був практично знищений і після війни вулицю зводили заново. З тих часів Хрещатик змінювався на краще.
Найбільше мені подобається моя вулиця улітку.
Славнозвісний бульвар з каштанами неймовірно чудовий у травневі дні: дерева пишно розквітають і наповнюють вулицю солодким та п’янким ароматом. І це мене радує, бо я люблю гуляти по цьому бульвару зі своєю сім’єю та друзями.

Вулиця Ольгинська
Чубарев Артем


У кожної людини є рідне місце в житті. Для мене – це вулиця, на якій я народився і живу. Мешкаю я у мальовничому місті Києві, на вулиці Ольгинській.
Знаходиться вона у Печерському районі. Пролягає від вулиці Інститутської та алеї Героїв Небесної Сотні до вулиці Архітектора Городецького та площі Івана Франка.
Вулиця виникла наприкінці дев’ятнадцятого століття у зв’язку з розплануванням і забудовою колишнього саду та садиби професора Ф.Ф Мерінга як одна із ново-прокладених вулиць під такою ж назвою на честь київської княгині Ольги.
Обабіч вузенької вулички піднімаються ввись будинки. Одним із них – банк «Аркада». З моїх вікон відкривається вид на площу Івана Франка. Мабуть, це найгарніше, що можна побачити біля моєї вулиці. Колись розкішний, а тепер, на жаль, занедбаний фонтан. Багато лавочок, де у літню спеку можна посидіти у тіні та затишку, насолоджуючись співом пташок.
На площі встановлено аж три пам’ятники: Н.Яковченку, І.Франку, Г.Юрі. Звісно, не можу не згадати про театр імені Івана Франка. Зовсім поруч дитячий майданчик та Резиденція Президента, а також Дім з химерами. Нових будинків майже немає, зате у кожного будинку своя унікальна архітектура.
Це місце чудове майже у всі пори року, але з приходом літа та осені воно набуває особливого шарму. Влітку усе зелене, пахуче, співають пташки, дзюрчить водичка у фонтані. А восени все стає чарівне, неначе казкове, особливо ввечері. Коли ліхтарі підсвічують ще неопалі золотаві листочки…Відчуваєш незвичайний спокій та злиття з природою.
Я надзвичайно люблю це місто. Ось такий мій рідний куточок у Києві – вулиця Ольгинська.

Михайлівський провулок
Коровякова Владислава


Я живу в самому серці нашого міста на провулку Михайлівському . Це історичне та казкове місце було закладено у Старому місті.Назву Михайлівський отримав в честь Михайлівського Злотоверхого собору.Неофіційною назвою провулка була Прорізна.
Зараз провулок вузенький,дорога не протяжна. По цій дорозі їздять не тільки автомобілі , а й тролейбуси під номером №6,16,18 , таксі та інше. Місто наше не спить ,тому автомобілі і вдень,і вночі їздять. Багато людей йдуть на роботу, в школу або університет у поспіху.Мене оточують багато історичних пам’яток ,але найвидатніші із них-Михайлівський та Софіївський собори,Майдан Незалежності.А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі та спортивні майданчики.Всі будинки виділяються своєю оригінальністю.Наприклад,мій будинок прикрашений статуями ангелів.На даху мого будинку поставлений скляний трикутник.Через цей трикутник проходять сонячні зайчики,тому у нашому будинку завжди сонячно та яскраво(зазвичай восени або літом). На моєму провулку жило багато популярних діячів науки,культури та мистецтва:композитор Г.Майборода,скульптор Г.Кальченко,генерал –полковник А.Кравченко.Тому не дивно,чому мою місцевість обирають багато впливовіших діячів. Багато вікон виходять у внутрішні дворики .Дворики прикрашають ялинки,дуби,яблуні,виногради та багато іншої зелені.
В різні пори року наш провулок дуже гарний,але найбільше восени.Все квітне, дерева розпускають зелені бруньки.Сонце кожен день гріє наші ручки.Все залите сонячним золотом.Вранці дзвінким голосом птахи пробуджують мене .
Я люблю свій провулок.Він завжди квітучий,гарний та охайний. Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць!

Проспект В.Лобановського
Данильчук Владислава


Для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилась і виросла. Я живу в місті Києві на проспекті В. Лобановського. Я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.
Проспект починається від найбільшого і найдовшого у Києві Московського проспекту. У минулому столітті на цій вулиці проживав і навчався перший тренер ‘’Динамо’’ Валерій Лобановський і на його честь назвали мій проспект. Перпендикулярно до Московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. Тому будинки нові і сучасні, багатоповерхові.
Проспект Лобановського широкий, зелений. Посередині розташована алея з доріжкамі, лавками і чудовим фонтаном. У будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. Алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді.
Перетнувши Деміївську вулицю, можна зазирнути до магазиничику “Рошен”, він знаходиться на території фабрики. Проїхавши п’ятсот метрів можна зайти в парк Трипільскої культури, а через дорогу – художня школа.
Я, як і багато моїх однолітків, відвідую художню школу, де ми малюємо і розвиваємося, дізнаємося багато нового і цікавого. Також на моєму проспекті розміщені продуктові магазини, аптеки, банки, дитяча районна бібіліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.
Для мене рідна вулиця найкраща!

Вулиця Деревлянська
Козюберда Северин


У кожної людини є рідне місце в житті. Для мене – це вулиця Деревлянська. На ній я народився та живу. Вона знаходиться у Шевченківському районі міста Києва.
Біля неї є станція метро «Лук’янівська». Пролягає від вулиці Герцена до вулиці Сім’ї Хохлових. Прилучається вулиці Мельникова і Білоруська. Також біля неї знаходиться парк Котляревського.
Вона виникла в другій половині дев’ятнадцятого століття як частина Овруцької вулиці. У середині двадцятого століття мала назву Новоовруцька. З тисяча дев’ятсот шістдесят третього року – вулиця Якіра, названа на честь радянського військового діяча Йони Якіра. У 2015-2016 роках перейменована на Древлянську.
Вулиця виглядає гарно як взимку, так і влітку. Єдиною старовинною будівлею на ній є будинок номер тринадцять. Це колишня будівля для дітей-сиріт солдат царської армії.
Влітку на вулиці співають пташки, також є фонтан, біля якого чути дзюрчання води. А восени все завалено жовто-золотавим листям. Взимку там діти роблять дуже багато сніговиків.
Я надзвичайно люблю цю вулицю, вона для мене рідна. Ось такий мій рідний куточок у Києві.

Мала Житомирська
Недопас Олеся


Одним з моїх найулюбленіших місць в Києві є моя рідна вулиця Мала Житомирська. Вона є одною з трьох вулиць, які сходилися до Лядської брами і збереглася ще з часів Київської Русі. Вона має таку назву, бо є продовженням сучасної Великої Житомирської, яка була частиною давнього Житомирського тракту.
Мала Житомирська – вулиця досить широченька. Вона пряма і розташована між вулицею Володимирською і Майданом Незалежності. На ній вузенькі тротуари і гладенька, без пошкоджень дорога. По ній ходять тролейбуси і маршрутні таксі. На моїй вулиці стоять переважно будинки зі старовинними фасадами. Вони зазвичай чотирьох – п’ятиповерхові, а деякі навіть увійшли до числа пам’яток архітектури. На Малій Житомирській є декілька ресторанів та магазинчиків. Вздовж дороги посаджено багато дерев. Біля кафе і ресторанів стоять різноманітні кущі у вазонах. В кінці вулиці розташований маленький скверик, в якому є багато величезних каштанів. У сквері також є різнокольоровий дитячий майданчик і розкішні, квітучі клумби. За той час, як я живу на цій вулиці, нічого такого особливого не змінювалося. Але коли я довгий час жила поза межами Києва і потім повернулася, все ж таки щось змінилося. Наприклад, почали реставрувати один зі старих будинків. Мені подобається, як виглядає моя вулиця в різні пори року, але найбільше вона мені подобається весною, коли починає продивлятися перша зелень на деревах, та взимку, коли випадає перший пухкий сніжок.
Мені подобається жити на Малій Житомирській, бо вона дуже красива. Як на вулиці в центрі міста, на ній є де щось купити, щось поїсти та де погуляти. Я вважаю, що її можна було би ще більше озеленити, але, як на мене, вона є прекрасною такою, як вона є.

Вулиця Срібнокільська
Остапенко Дмитро


Моя рідна вулиця – це вулиця Срібнокільська. Вона запроектована під назвою “Житлова 2″. Сучасна назва з’явилася у 1993 році, тоді ж вона і почала забудовуватися. Назва походить від історичної місцевості Срібний Кіл.
Срібнокільська протягнулася на один кілометр шістсот тридцять метрів. Завширшки вулиця двадцять метрів. По вулиці їздять маршрутки, приватні легкові автомобілі та вантажівки. На ній вулиці стоять різних кольорів будинки.
Будинки мають по 25 поверхів кожен. На Срібнокільській є ТРЦ”Аркадія”, медичний центр , школа, а також католицький костьол. На моїй вулиці посаджено багато дерев, кущів, а більше всього квітів. На ній побілені бордюри,все прибрано. За всі роки, які я живу на цій вулиці, змінилася тільки кількість дерев та кущів. Вулиця гарна завжди, не зважаючи на пори року. Мені вона найбільше подобається навесні. Дуже приємно пройтися по вулиці, коли все цвіте, все зеленіє.
Я дуже радий, що моя вулиця дуже довга, широка, красива, прибрана, що на ній дуже багато дерев та кущів. Я би хотів посадити ще більше рослин. По середині дороги зробити алею, засаджену березами. Це було б прекрасно!

Бульвар Лесі Українки
Саламаха Наталія


Я живу у місті Києві на бульварі Лесі Українки, який знаходиться у Печерському районі. На мою думку, це одна з найгарніших вулиць Києва. Бульвар має таку назву на честь видатної української письменниці Лесі Українки, вірші якої знає кожен українець.
Бульвар достатньо довгий і широкий. На його початку є чудова, довга алея, вздовж якої рівненько висаджені високі тополі. По ньому ходить багато автобусів, тролейбусів та іншого громадського транспорту, тому дорога рівна і гладенька. Посередині бульвару височіють два помаранчеві багатоповерхові будинки.
Мій бульвар дуже гарний та барвистий, напевно, тому приваблює багато художників з усього світу. На ньому є два чудових графіті. На одному з них зображено двох фламінго, синього та рожевого кольору, яких намалював бельгійський художник. На другому зображена сама Леся Українка у вишиванці, на честь якої і названий бульвар. Коли я дивлюсь на цей малюнок, в мене одразу з’являється посмішка.
Мені здається, що бульвар Лесі Українки чудовий у кожну пору року. Влітку по алеї, вишикувавшись в ряд, зеленіють тополі. Взимку ці тополі прикрашають вогниками, тому, коли дивишся на цю красу, одразу з’являється новорічний настрій. А восени листя на тополях жовтіє, і складається враження, що ти потрапляєш у осінню казку.
Бульвар Лесі Українки — це моя найулюбленіша вулиця у Києві. І я пишаюсь тим, що живу на ній!

Вулиця Дегтярівська
Соколовська Аліса


Я живу на вулиці під назвою Дегтярівська. Вулиця виникла в середині XIX століття. Мала назву Старожитомирське шосе або Старожитомирський шлях. З 1908 року набула назву Дегтярівська вулиця, на вшанування київського купця Михайла Дегтерьова, на кошти якого на початку XX століття поблизу Лук’янівської площі було збудовано Дегтерьовську богадільню. У 1939 році вулицю перейменували на вулицю Червоних командирів, З 1944 року — вулиця Пархоменка, на честь радянського військового діяча Олександра Пархоменка. Історичну назву вулиці було відновлено 1993 року.
Не зайвим буде сказати, що на Дегтярівській є дуже багато історичних споруд. Це, наприклад, Народний будинок, що був зведений у 1900—1902 роках архітектором Михайлом Артиновим. Народний будинок створювався як клуб для робітників, у ньому влаштовувалися концерти та лекції, були чайна та бібліотека. Після революції 1917 року в будинку знаходився Український робітничий клуб, пізніше — Клуб працівників трамвайного депо, Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління. Збереглися споруди 1891–1910-х років — адміністративний будинок та електростанція.
Цікавим є комплекс споруд Лук’янівської в’язниці, в якій перебували відомі громадські, політичні і церковні діячі, представники науки та культури, які у той чи інший час перебували в опозиції до влади або стали жертвами політичних репресій. Нині це слідчий ізолятор. Також на Дегтярівській можна побачити комплекс споруд Дегтерьовських доброчинних закладів (близько 10-ти споруд), що були зведені на початку XX століття, та будівлю Інституту газу (корпус № 1). Ви бачите, що цю вулицю можна без перебільшення назвати вулицею-музеєм і водити туди екскурсії.
Мені дуже подобається моя вулиця!

Вулиця Михайлівська
Воскобойніков Віктор

Моя рідна вулиця

Comments:

Коментарі закрито.